Велика Палата Верховного Суду розглянула 14 лютого 2019 року в судовому засіданні справу за позовом гр–на Ш. до Вищої ради правосуддя (ВРП), третя особа: Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС), — про визнання протиправним рішення та зобов’язання прийняти рішення, за апеляційною скаргою гр–на Ш. на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 травня 2018 року, встановила таке.

У січні 2018 року гр–н Ш. звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

— визнати незаконним і скасувати рішення ВРП від 21 грудня 2017 року № * «Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення гр–на Ш. на посаду судді Білозерського районного суду Херсонської області» (Рішення ВРП);

— зобов’язати ВРП прийняти рішення про внесення подання Президентові України про призначення гр–на Ш. на посаду судді Білозерського районного суду Херсонської області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, гр–н Ш. послався на те, що оспорюване Рішення ВРП не ґрунтується на вимогах законодавства, містить формулювання, які порушують принцип невинуватості особи, вважає, що оскаржуване рішення прийняте без вивчення всіх обставин справи, з порушенням процедури.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 14 травня 2018 року відмовив у задоволенні позовних вимог гр–на Ш., при цьому, перевіривши Рішення ВРП за встановленими статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України критеріями та дійшовши висновку, що це рішення ґрунтується на законі, крім того, немає й обов’язкових підстав для його скасування.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, гр–н Ш. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, порушує питання про скасування цього рішення та ухвалення нового — про задоволення позовних вимог.

Позивач вважає, що суд неправильно дослідив докази і не врахував повністю реабілітуючих, виправдувальних підстав закриття кримінальної справи; докази, на які послався суд, у частині обвинувачення його у вимаганні грошових коштів і невідповідності у зв’язку з цим критерію доброчесності та професійної етики є неналежними, недопустимими, недостовірними, недостатніми та не можуть братися до уваги.

Гр–н Ш. наголошує, що суд не врахував, що обвинувального вироку суду немає, а кримінальну справу закрито, а отже, він вважається повністю невинуватим та виправданим.

Натомість відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти вимог апеляційної скарги та зі свого боку доводить, що скарга позивача не містить обґрунтувань щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права і незаконності рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 травня 2018 року.

ВККС у відзиві на апеляційну скаргу вважає вимоги апеляційної скарги необґрунтованими, просить залишити без змін рішення суду першої інстанції, посилаючись на його законність і обґрунтованість.

У судовому засіданні представники позивача, ВРП та ВККС підтримали, відповідно, апеляційну скаргу та відзиви на апеляційну скаргу, надали пояснення, аналогічні наведеним у процесуальних документах доводам.

Заслухавши доповідь судді, представників сторін, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та аргументи відзивів ВРП та ВККС, Велика Палата Верховного Суду переглянула оскаржуване судове рішення і не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати.

При розгляді справи суд першої інстанції встановив такі фактичні обставини.

Указом Президента України від 6 лютого 2007 року № 82/2007 гр–н Ш. призначений на посаду судді Білозерського районного суду Херсонської області строком на п’ять років. Строк повноважень судді закінчився 6 лютого 2012 року.

Рішенням ВККС від 17 вересня 2014 року № ** гр–на Ш. рекомендовано для обрання на посаду судді Білозерського районного суду Херсонської області безстроково та внесено відповідне подання до Верховної Ради України (ВРУ).

У зв’язку із набранням чинності Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» від 11 квітня 2014 року № 1188-VІІ матеріали про обрання гр–на Ш. суддею безстроково були повернуті ВККС для їх повторного розгляду.

Рішенням ВККС від 31 серпня 2015 року № *** гр–на Ш. рекомендовано для обрання на посаду судді Білозерського районного суду Херсонської області безстроково та внесено відповідне подання до ВРУ.

Підпунктом 2 пункту 16¹ розділу XV «Перехідні положення» Конституції України встановлено, що з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» повноваження суддів, призначених на посаду строком на п’ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом.

На підставі Законів України від 2 червня 2016 року № 1401-VIIІ «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (Закон № 1401-VIIІ) та № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (Закон № 1402-VIIІ) в Україні запроваджено судову реформу.

Зазначені закони набрали чинності 30 вересня 2016 року, і з цього часу ВРУ позбавлена повноважень щодо призначення або звільнення суддів, а відповідно до положень статті 131 Конституції України в Україні обов’язок щодо формування суддівського корпусу, в тому числі щодо внесення подання про призначення судді на посаду, покладено на ВРП.

На підставі зазначеного ВРУ 28 жовтня 2016 року передала до Вищої ради юстиції (правонаступником якої є ВРП; далі — ВРЮ) подання, документи та рекомендацію ВККС про обрання гр–на Ш. на посаду судді Білозерського районного суду Херсонської області безстроково.

За результатами автоматизованого розподілу матеріалів між членами ВРЮ рекомендація ВККС від 31 серпня 2015 року № *** про обрання гр–на Ш. на посаду судді Білозерського районного суду Херсонської області безстроково — передана члену ВРЮ гр–ну В. для проведення перевірки.

12 січня 2017 року прийняте рішення про реорганізацію ВРЮ у ВРП, яка була завершена 15 березня 2017 року.

За результатами попереднього розгляду рекомендації ВККС від 31 серпня 2015 року № *** та матеріалів про обрання гр–на Ш. на посаду судді Білозерського районного суду Херсонської області безстроково членом ВРП гр–ном В. 22 травня 2017 року складено висновок про відповідність кандидатури вимогам закону та можливість призначення гр–на Ш. на посаду судді безстроково.

При цьому за результатами засідання ВРП прийняте рішення від 21 грудня 2017 року № * «Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення гр–на Ш. на посаду судді Білозерського районного суду Херсонської області». Результати голосування: «за внесення подання» — 5, «проти» — 13, «не брали участь в голосуванні» — 0. Рішення прийняте 18 членами ВРП, з яких 11 — судді.

Рішення мотивоване наявністю фактів, яким ВККС не дала належної оцінки та які свідчать про наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням (частина 19 статті 79 Закону № 1402-VIII).

Підставами для такого висновку було те, що стосовно гр–на Ш. Прокуратурою Миколаївської області 22 січня 2009 року порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 368 Кримінального кодексу (КК) України (одержання хабара службовою особою, яка займає відповідальне становище, поєднане з вимаганням хабара; у редакції, що діяла на момент порушення кримінальної справи).

ВРП досліджено обставини, встановлені судами у кримінальній справі стосовно гр–на Ш., які не були предметом розгляду ВККС та яким не надавалась оцінка, а саме.

Вироком Апеляційного суду Миколаївської області від 3 березня 2010 року гр–на Ш. визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 368 КК України, та призначено йому покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з конфіскацією 1/10 частини майна і позбавленням на 2 роки права обіймати посаду судді за отримання від гр–на Р. хабара.

Ухвалою Верховного Суду України від 10 червня 2010 року зазначений вирок скасовано, а справу направлено на нове розслідування.

Постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 березня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 15 травня 2012 року, кримінальну справу направлено прокурору Миколаївської області для проведення додаткового розслідування.

Постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 2 серпня 2012 року кримінальну справу за обвинуваченням гр–на Ш. повернуто прокурору Миколаївської області для проведення додаткового розслідування.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 20 вересня 2012 року постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 2 серпня 2012 року скасовано, кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд до того ж суду зі стадії попереднього розгляду.

Постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 4 червня 2013 року, кримінальну справу повернуто прокурору Миколаївської області для проведення додаткового розслідування.

Постановою старшого слідчого Прокуратури Херсонської області від 24 грудня 2013 року кримінальне провадження за фактом отримання неправомірної вигоди (у зв’язку зі змінами в законодавстві злочин перекваліфікований на частину 4 статті 368 КК України) суддею Білозерського районного суду Херсонської області гр–ном Ш. закрито у зв’язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 368 КК України. Постанову мотивовано неможливістю вчинити процесуальні дії для усунення протиріч досудового слідства.

Приймаючи спірне рішення, ВРП дійшла висновку, що встановлені факти та обставини викликають обґрунтований сумнів щодо відповідності гр–на Ш. критерію доброчесності та професійної етики і є обставинами, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. За частиною 2 цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною 2 статті 2 КАС України визначено перелік критеріїв, на відповідність яким суд повинен перевірити рішення (дії, бездіяльність) суб’єкта владних повноважень у справах про їх оскарження.

За змістом статті 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Для виконання покладених на неї законом завдань щодо формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів ВРП наділена повноваженнями вносити Президентові України подання про призначення судді на посаду (пункт 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

Відповідно до внесеної ВККС рекомендації ВРП на своєму засіданні розглядає питання про призначення кандидата на посаду судді та в разі ухвалення позитивного рішення вносить подання Президентові України про призначення судді на посаду (частина 18 статті 79 Закону № 1402-VIII).

За змістом частини 4 статті 37 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» ВРП може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини 19 статті 79 Закону № 1402-VIII тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані ВРП у передбаченому законом порядку, якщо:

1) такі відомості не були предметом розгляду ВККС;

2) ВККС не дала належної оцінки таким відомостям у межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.

Відповідно до частини 19 статті 79 Закону № 1402-VIII ВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду виключно з таких підстав:

1) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням;

2) порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді.

Підстави, зазначені у пункті 1 цієї частини, ВРП визначає, керуючись власною оцінкою обставин, пов’язаних із кандидатом на посаду судді, та його особистих якостей.

Отже, зазначеною нормою Закону визначено виключний перелік підстав, за яких ВРП може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду.

Конституційний Суд України в рішенні від 5 квітня 2011 року № 3-рп/2011 наголосив, що професійні судді виконують конституційну функцію — здійснення правосуддя, чим обумовлений їх спеціальний правовий статус. При його визначенні законодавець повноважний установлювати спеціальні вимоги для зайняття таких посад (абзац 3 пункту 4 мотивувальної частини).

У рішенні від 21 червня 2011 року № 7-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що ВРЮ та ВККС є незалежними органами, відповідальними за формування належного суддівського корпусу держави. Разом із цим в основу їх діяльності покладено одну й ту саму правову ідею щодо формування корпусу суддів на зазначених засадах та згідно з повноваженнями, викладеними в законі.

Професійна етика як категорія складається із загальних етичних принципів і правил поведінки, котрі пов’язуються з конкретною професією. У найзагальніших рисах ці принципи можна поділити на дві групи: за юридичною силою та за предметом правового регулювання. Так, у розрізі юридичної сили етичні принципи поділяються на правові та корпоративні. Перші закріплені в Конституції та законах України і визначають обов’язок неухильного дотримання етичних норм у сфері професійної діяльності судді. У свою чергу, друга група принципів міститься у сукупності правил поведінки — Кодексі суддівської етики, затвердженому ХІ З’їздом суддів України 22 лютого 2013 року, який регламентує положення щодо заборони, процедури та ідеалів (стандартів) професійної діяльності.

Згідно з Бангалорськими принципами поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схваленими Резолюцією Економічної та соціальної ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, чесність та непідкупність є необхідними умовами для належного виконання суддею своїх обов’язків. Суддя демонструє поведінку, бездоганну навіть з точки зору стороннього спостерігача. Спосіб дій та поведінка судді мають підтримувати впевненість суспільства в чесності та непідкупності судових органів. Недостатньо просто чинити правосуддя, потрібно робити це відкрито для суспільства (третій показник).

Оскільки професійні та моральні якості суддів відображають рівень здійснення правосуддя в державі, посада судді вимагає як максимальної концентрації професійних знань, так і високого рівня моральних якостей особи, а встановлені обставини, що негативно характеризують суддю гр–на Ш., вказують на невідповідність його критерію доброчесності та професійної етики, зокрема недотримання ним високих стандартів поведінки, що покликані зміцнити довіру громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

Як убачається з матеріалів справи, 21 грудня 2017 року ВРП прийняла рішення, оскільки виявила обставини, які свідчать про невідповідність кандидата критерію доброчесності, професійної етики та є обставинами, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з призначенням вказаного судді на посаду, і такі відомості не були предметом розгляду ВККС.

Отже, підставою для прийняття спірного рішення стали встановлені ВРП обставини, а саме — допущення позивачем поведінки, яка у питаннях моралі, етики та доброчесності не узгоджується з його публічним зобов’язанням сумлінно виконувати обов’язки судді, дотримуватися морально–етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.

При цьому ВРП не оцінювала наявність чи відсутність у діях гр–на Ш. ознак кримінального правопорушення.

З огляду на зазначене саме на ВРП покладено обов’язок щодо формування в Україні якісного суддівського корпусу з професійних кадрів високого рівня кваліфікації з урахуванням їхніх особистих та моральних якостей, необхідних для здійснення правосуддя. Доброчесність — це необхідна морально–етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах доброго ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов’язків та здійсненні правосуддя.

Кандидат на посаду судді претендує на одержання повноважень посадової особи, уповноваженої на виконання функцій держави, — здійснення правосуддя, тому при вирішенні питання про можливість рекомендування кандидата на посаду судді ВРП зобов’язана врахувати всі обставини, які перешкоджають кандидату на посаду судді обійняти таку посаду, в тому числі й ті, що негативно характеризують кандидата.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що ВРП, оцінюючи зазначені в сукупності факти та обставини, дійшла правильного висновку щодо невідповідності гр–на Ш. критерію доброчесності та професійної етики, а тому правомірно прийняла спірне рішення.

Як убачається із матеріалів справи та зі змісту оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив докази у справі та, належним чином умотивувавши своє рішення, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог гр–на Ш.

Не спростовують правильності таких висновків й інші викладені в апеляційній скарзі доводи позивача.

Велика Палата Верховного Суду не встановила порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315, частини 1 статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення — без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 242, 266, 292, 308, 310, 315, 316, 322 КАС України, Велика Палата Верховного Суду постановила:

— апеляційну скаргу гр–на Ш. залишити без задоволення;

— рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

(Постанова Верховного Суду від 14 лютого 2019 року. Справа № 9901/461/18. Головуючий суддя-доповідач — Прокопенко О.Б. Судді — Антонюк Н.О., Бакуліна С.В., Британчук В.В., Гудима Д.А., Золотніков О.С., Кібенко О.Р., Лобойко Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіна І.В., Ситнік О.М., Ткачук О.С., Уркевич В.Ю., Яновська О.Г.)