Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши 14 березня 2019 року у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «К» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 2 лютого 2016 року у справі за позовом Жовтневої об’єднаної державної податкової інспекції м. Маріуполя Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області до публічного акціонерного товариства «К» — про стягнення грошових коштів з розрахункових рахунків, установив таке.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Жовтнева об’єднана державна податкова інспекція м. Маріуполя Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (контролюючий орган) звернулась до суду з позовом публічного акціонерного товариства «К» (ТОВ «К») про стягнення грошових коштів з розрахункових рахунків у розмірі 335 568,49 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за відповідачем обліковується податковий борг з урахуванням пені у розмірі 335 568,49 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 2 лютого 2016 року, позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з публічного акціонерного товариства «К» з розрахункових рахунків у банківських установах, які його обслуговують, податковий борг із земельного податку з юридичних осіб у розмірі 335 568,49 грн.

4. Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивачем не було надано документа, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс–мажору), які мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов’язань, а саме — сертифіката Торгово–промислової палати України, що передбачено статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», а також доказів звернення до органу доходів і зборів з відповідною заявою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, де, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 2 лютого 2016 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що публічне акціонерне товариство «К» є юридичною особою згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців та перебуває на податковому обліку в Жовтневій ОДПІ м. Маріуполя ГУ ДФС у Донецькій області з 10 лютого 1998 року за № *, відповідно до довідки форми № 4-ОПП.

20 лютого 2014 року відповідачем було подано податкову декларацію з плати за землю, в якій задекларовано земельний податок на суму 384 209,79 грн.

18 лютого 2015 року відповідачем було подано податкову декларацію з плати за землю, в якій задекларовано земельний податок на суму 39 989,19 грн.

Відповідно до податкової вимоги форми «Ю» від 3 лютого 2015 року № ** загальна сума податкового боргу платника податків за узгодженими грошовими зобов’язаннями станом на 2 лютого 2015 року становить 7 608,00 грн.

За несвоєчасність сплати податкового зобов’язання, відповідно до пункту 129.4 статті 129 Податкового кодексу (ПК) України, відповідачу було нараховано пеню в розмірі 80,88 грн.

Загальна сума податкового боргу на момент звернення контролюючого органу до суду склала 335 568,49 грн.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

7. У доводах касаційної скарги відповідач вказує на неврахування судами доводів позивача про безнадійність податкового боргу, щодо якого вчинено дії зі стягнення, а також вказує на прийняття судових рішень з неправильним застосуванням положень пункту 102.4 статті 102 ПК України, зважаючи на те, що податковий борг визначається безнадійним незалежно від прийняття рішення керівника контролюючого органу про його списання, крім того, саме дата визначення податкового боргу безнадійним є граничною для проведення відповідачем дій щодо стягнення податкового боргу.

8. Контролюючим органом відзиву на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надано.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

9. Податковий кодекс України.

9.1. Підпункт 14.1.39 пункту 14.1 статті 14.

Грошове зобов’язання платника податків — це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов’язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

9.2. Підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14.

Плата за землю — загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

9.3. Підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14.

Податковий борг — сума узгодженого грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов’язання.

9.4. Пункт 95.1 статті 95.

Контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а у разі їх недостатності — шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

9.5. Пункт 57.1 статті 57.

Платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

9.6. Пункт 286.2 статті 286.

Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

9.7. Пункт 287.3 статті 287.

Податкове зобов’язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

10. Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2 вересня 2014 року № 1669-VІІ (в редакції, що була чинна на момент виникнення спірних правовідносин):

10.1. Стаття 1.

Період проведення антитерористичної операції — час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції — територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

10.2. Стаття 6.

Під час проведення антитерористичної операції звільнити суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

10.3. Стаття 10.

Протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс–мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов’язань, є сертифікат Торгово–промислової палати України.

10.4. Пункт 5 статті 11.

Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону: забезпечити прийняття відповідно до своєї компетенції нормативно–правових актів, що випливають із цього Закону; затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

11. На виконання абзацу 3 пункту 5 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, до яких включене місто Маріуполь.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 1079-р зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція».

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» (від 30 жовтня 2014 року № 1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція», від 5 листопада 2014 року № 1079 «Про зупинення дії розпорядження КМУ від 30 жовтня 2014 року № 1053»), м. Маріуполь віднесено до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

12. Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2 вересня 2014 року № 1669-VІІ прийнято з метою забезпечення підтримки суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

13. Під час проведення антитерористичної операції суб’єкти господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, звільняються від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

14. Підставою для звільнення від сплати за користування земельними ділянками є здійснення суб’єктом господарювання діяльності саме на території проведення антитерористичної операції та в період її проведення.

15. Інших умов (підстав) для звільнення платника податку від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності нормами Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не передбачено.

16. Наявність сертифіката Торгово–промислової палати України про форс–мажорні обставини, не є обов’язковою з огляду на положення статті 6 вказаного Закону, які не ставлять право на звільнення від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в залежність від отримання сертифіката про засвідчення форс–мажорних обставин.

Звільнення від сплати податку на землю за певний період унеможливлює нарахування пені з підстав відсутності складу податкового правопорушення.

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

17. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України).

18. ПАТ «К» зареєстроване як юридична особа, здійснює свою господарську діяльність та території м. Маріуполя та перебуває на обліку у Жовтневій об’єднаній державній податковій інспекції м. Маріуполя Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області.

Заявлений до стягнення податковий борг виник у відповідача у зв’язку з несплатою самостійно визначених у податковій декларації з плати за землю податкових зобов’язань із земельного податку за період жовтень–грудень 2014 року та січень–червень 2015 року у сумі 335 568,49 грн. До складу заявленого до стягнення податкового боргу увійшла пеня у сумі 80,88 грн, нарахована відповідно до пункту 129.4 статті 129 ПК України.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що до відповідача не може бути застосована процедура звільнення від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, яка встановлена Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», оскільки протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс–мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов’язань, є сертифікат Торгово–промислової палати України, який у позивача відсутній.

Відтак, вказаний висновок щодо ненадання відповідачем сертифіката Торгово–промислової палати як підстави для звільнення платника від сплати податку спростовується положеннями частини 3 статті 11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», відповідно до яких закони та інші нормативно–правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Так, стаття 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» є спеціальною нормою у відношенні до статті 10 цього Закону України. Сертифікат Торгово–промислової палати є єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує форс–мажорні обставини для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов’язань, а тому такий сертифікат може використовуватись при вирішенні питання звільнення від нарахування штрафних санкцій та пені за несплату податкових зобов’язань.

З урахуванням зазначеного у даних правовідносинах сертифікат Торгово–промислової палати не є обов’язковою підставою для звільнення відповідача від сплати за користування земельною ділянкою, що розташована на території проведення АТО у м. Маріуполі, оскільки вищенаведеною статтею 6 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» звільнено суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

19. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи норми статей 14, 57, 286, 287 ПК України, норми Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», доходить висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права (неправильне тлумачення), що призвело до неправильного вирішення справи, а тому касаційна скарга публічного акціонерного товариства «К» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 2 лютого 2016 року підлягає задоволенню.

20. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

21. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина 1 статті 351 КАС України). Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина 3 статті 351 КАС України).

Керуючись статтями 341, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд постановив:

— касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «К» задовольнити;

— скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 2 лютого 2016 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

(Постанова Верховного Суду від 14 березня 2019 року. Справа № 805/3564/15-а. Суддя-доповідач — Олендер І.Я. Судді — Гончарова І.А., Ханова Р.Ф.)