Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши 11 квітня 2019 року в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби (ГУ ДФС) у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 січня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи — підприємця гр-ки М. до Головного управління ДФС у Хмельницькій області — про визнання протиправними та скасування рішень, встановив таке.

У грудні 2017 року фізична особа — підприємець гр-ка М. (Підприємець) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДФС у Хмельницькій області (Управління) про визнання протиправними та скасування рішень від 13 липня 2017 року № * та № ** про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Обґрунтовуючи позовну заяву, вказувала, що оскаржувані рішення про застосування штрафних санкцій є протиправними, оскільки єдиний внесок нею сплачувався своєчасно та у повному обсязі; помилкове ж його перерахування за квітень 2014 року на неналежний рахунок було усунуто позивачем у найкоротший строк після виявлення, а відтак застосування до неї штрафу та пені було безпідставним.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2018 року, позовні вимоги задоволено частково: визнане протиправним та скасоване рішення Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 13 липня 2017 року № *; у решті позовних вимог відмовлено.

Приймаючи такі рішення, суди дійшли висновку, що єдиний внесок за квітень 2014 року Підприємцем був сплачений своєчасно та у повному обсязі, оскільки сплата такого внеску в належній сумі, проте на помилковий рахунок, не може вважатись неналежним виконанням обов’язку з його сплати; разом із тим єдиним шляхом виправлення допущеної помилки для позивача було повернення таких коштів та повторна їх сплата за належними платіжними реквізитами, відтак застосування до нього оскаржуваним рішенням Управління від 13 липня 2017 року № * штрафу та пені було безпідставним; водночас суди дійшли висновку про законність рішення відповідача від 13 липня 2017 року № ** про нарахування позивачеві штрафу та пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску за період з 22 жовтня 2013 року до 3 липня 2017 року.

Не погоджуючись з рішеннями судів, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення ними норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі Управління зазначало про правомірність прийнятого ним рішення від 13 липня 2017 року № *, посилаючись на те, що рахунки на перерахування певного виду податку (внеску) знаходяться в загальному доступі, тобто позивач самостійно допустила помилку, яка призвела до зарахування коштів у рахунок сплати іншого платежу (податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами з доходів платника у вигляді заробітної плати); в той же час чинним законодавством передбачена відповідальність платника за несвоєчасну сплату єдиного соціального внеску незалежно від причин такої невчасної сплати та не передбачено можливості його звільнення від застосування штрафних санкцій за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

При цьому зі змісту касаційної скарги вбачається, що відповідачем рішення судів оскаржуються лише в частині задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Позивач своїм правом на подання письмового відзиву на касаційну скаргу не скористалась.

Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є фізичною особою — підприємцем, зареєстрована як платник податків, перебуває на обліку в ДПІ у м. Хмельницькому ГУ ДФС у Хмельницькій області та є платником єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

25 квітня 2017 року позивач з метою припинення підприємницької діяльності звернулась до ДПІ у місті Хмельницькому ГУ ДФС у Хмельницькій області із заявою, в якій просила надати інформацію щодо наявності або відсутності боргу по платежах до бюджетів усіх рівнів (включаючи пеню та штрафні санкції).

Листом ДПІ у м. Хмельницькому ГУ ДФС у Хмельницькій області № *** від 22 червня 2017 року позивача повідомлено, що станом на 22 червня 2017 року згідно з інтегрованими картками платника ІС «Податковий блок» у неї рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 4 339,77 грн.

13 липня 2017 року Головним управління ДФС у Хмельницькій області прийняте рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску № * (яким позивачу нараховано штрафні санкції у розмірі 11 515,06 грн, пеня — 4 984,05 грн) та № ** (яким позивачу нараховано штрафні санкції у розмірі 2 895,62 грн, пеня — 1 018,21 грн).

При цьому штрафні санкції за рішенням № * від 13 липня 2017 року нараховано за несплату (несвоєчасну сплату) позивачем єдиного внеску за найманих працівників, а штрафні санкції за рішенням № ** від 13 липня 2017 року нараховано за несплату (несвоєчасну сплату) єдиного внеску за самого позивача.

У частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI.

Пунктом 2 частини 1 статті 1 вищевказаного Закону закріплено, що єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування — консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктами 1 та 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці — фізичні особи — підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою — підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців); фізичні особи — підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Платник єдиного внеску зобов’язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1 частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»).

У силу положень частин 5, 6, 7 статті 9 вказаного Закону сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування. Для зарахування єдиного внеску в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах відкриваються в установленому порядку небюджетні рахунки відповідному органу доходів і зборів. Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

Відповідно до частини 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб — підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з пунктом 1 частини 10 статті 9 цього Закону днем сплати єдиного внеску вважається у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів — день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.

Крім цього, пунктом 22.4 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 5 квітня 2001 року № 2346-III визначено, що при використанні розрахункового документа ініціювання переказу для платника вважається завершеним з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника.

Пунктами ж 6 та 7 частини 1 статті 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» передбачено, що органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску та застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом.

За змістом частини 10 та пункту 2 частини 11 статті 25 цього Закону на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу; орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків (до 1 січня 2015 року — 10 відсотків) своєчасно не сплачених сум.

У той же час податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (за винятком установ України, які функціонують за кордоном). Податки і збори та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок (частини 4 та 5 статті 45 Бюджетного кодексу України).

Розділом 1 Положення про єдиний казначейський рахунок, затвердженого наказом Державного казначейства України 26 червня 2002 року № 122 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 липня 2002 року за № 594/6882 (Положення), встановлено, що єдиний казначейський рахунок (ЄКР) — це консолідований рахунок, відкритий Державному казначейству України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України.

ЄКР консолідує кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, коштів інших клієнтів, обслуговування яких здійснюється органами Державного казначейства України та регламентується законодавством (пункт 2.1 розділу 2 Положення).

За змістом розділу 3 Положення функціонування ЄКР забезпечує, зокрема, зарахування податків і зборів (обов’язкових платежів) та інших надходжень, передбачених законодавством, до державного та місцевих бюджетів.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що Підприємцем на підставі квитанції № **** від 16 травня 2014 року, тобто у строк, встановлений частиною 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», було сплачено єдиний внесок за квітень 2015 року в сумі 2 460,00 грн, проте помилково на рахунок № *****, призначений для сплати податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати.

Вказана помилка була виявлена позивачем у ході її звернення до контролюючого органу в червні 2017 року та виправлена (єдиний внесок сплачений на правильний рахунок) 3 липня 2017 року після повернення Підприємцю за її заявою на підставі висновку контролюючого органу суми помилково сплаченого єдиного внеску.

Допущена Підприємцем помилка не свідчить про несплату необхідної суми єдиного внеску у визначений законодавством строк та не спричинила настання жодних негативних наслідків або збитків для відповідного бюджету та держави в цілому, оскільки страхові кошти в подальшому у будь-якому разі підлягали перерахуванню на єдиний казначейський рахунок. До того ж, згодом така помилка була виявлена платником, який вжив відповідні заходи щодо спрямування коштів за належністю.

За наведеного Верховний Суд вважає, що здійснення помилки під час перерахування платником суми грошового зобов’язання з єдиного внеску у строк, встановлений Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова, а тому не може слугувати підставою для притягнення платника до відповідальності за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску.

Враховуючи викладене, висновок судів попередніх інстанції у справі, що розглядається, про протиправність рішення Управління від 13 липня 2017 року № * про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 КАС України, Суд постановив:

— касаційну скаргу Головного управління ДФС у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 січня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2018 року — без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

(Постанова Верховного Суду від 11 квітня 2019 року. Справа № 822/3323/17. Суддя-доповідач — Пасічник С.С. Судді — Васильєва І.А., Юрченко В.П.)